Чи загрожує Калушу повторення катастрофи у Стебнику?

    Двадцять п'ять років тому у місті Стебнику сталася відома екологічна аварія – через руйнацію дамби хвостосховища в Дністер попало близько п'яти мільйонів кубометрів розсолів. Як могло таке статися, що дамба не витримала напору розсолів і чому їх набралось так багато?
    В першу чергу падає тінь на ідеологів так званого флотаційного методу збагачення прикарпатської руди з непомірно високим вмістом мулу. Керівники тодішнього Державного науково-дослідного інституту галургії (ДНДІГ) організували для відробки флотаційного розділення калійних руд експериментальні бази у Стебнику і Березняках, що на Уралі. На підставі пілотних даних цього інституту у 1966-1977 рр. були збудовані два потужні заводи у Стебнику і Калуші для переробки 2,5 млн. тонн  руди щорічно і випуску 1,1 млн. тонн флотоконцентрату (18% К2О) та 400 тис. тонн сульфату калію (50% К2О). У найкращі роки у Стебнику вироблялося не більше 50% добрив від загального їх випуску. Великі труднощі з фільтруванням зашламованих хвостів призвели до складування на хвостосховищі суспензії, тобто суміші твердих і рідких відходів, а не лише твердої маси.
   1981 рік став фатальним для обидвох підприємств. Стебниківський калійний завод незабаром припинив свою діяльність, а в Калуші було виключено із технологічної схеми флотаційний процес і повністю припинено виробництво сульфату калію. Переробка руди за "скороченою схемою" стала малоефективною і навіть безперспективною. Без належної сировинної бази, з морально і фізично зношеним обладнанням виробництво не могло далі існувати.
   Але на Калуському хіміко-металургійному комбінаті склався тоді хороший колектив інженерів-ентузіастів та лаборантів-дослідників, які намагались продовжити життя калійного заводу. Вони творчо співпрацювали задля цієї мети з висококваліфікованими спеціалістами Єкатеринбурзського науково-дослідного і проектного інституту хімічного машинобудування. Але технічні рішення з вдосконалення апаратурного оформлення процесів – кристалізації шеніту, випарювання маточного розчину і розсолу із Домбровського кар'єру – були проігноровані дирекцією КХМК. Їхня увага була у цей час прикута до нових виробництв отрутохімікатів і сировини для них, перхлорвуглеводнів, нафтохімії.
   Що це було саме так підтверджують наступні приклади. Ще у 1975 році львівський "Гірхімпроект" запроектував випарну установку розсолів із кар'єру продуктивністю 500 тис. м3 в рік. Проект не був реалізований. У 1990-1993 рр. Єкатеренбургський НДПІ хімічного машинобудування запроектував чотирикорпусну ВКУ шеніту і ВВУ випарювання розсолів із карєру. Збільшення потужності випарної установки дозволило б організувати "нульовий цикл" утилізації розсолів з кар’єру з додатковим випуском 200 тис. тонн технічної солі в рік, із кар'єрної руди – 150 тис. тонн лангбейнітового концентрату (13% К2О). Соромно про це говорити, але і цей проект був відхилений, незважаючи на те, що на нього були витрачені кошти.
   Тому викликає здивування інформація депутатів на сесії міської ради, яка відбулася 24 березня цього року, про те, що Львівське ВАТ "Інститут гірничо-хімічної промисловості" запроектувало відновлення виробництва калійних добрив? Мене як технолога цікавить, на підставі яких таких технологічних рішень проектується це відновлення? Чи відомо їх авторам про те, що основне технологічне обладнання заводу калійних добрив, виготовлене із титану, уже здано на металобрухт? З яких джерел фінансування плануються "відносно невисокі" капітальні затрати на відновлення виробництва добрив (360 млн. гривень)?
   У радянський період існував у Ленінграді солідний Інститут галургії, який мав свій філіал чисельністю 200 осіб у Калуші. А ще працювали дослідні установки і дослідно-промислове виробництво. Сьогодні в головному корпусі філіалу господарює "Каретний двір", а діяльність небагаточисельного Інституту обділена кадрами і фінансами, немає також дослідної бази. Невже хтось вважає, що сучасні складні проблеми під силу вирішувати цій науковій установі?
   Завдяки сприянню керівництва ТОВ "Карпатнафтохім" та з ініціативи заступника генерального директора цього підприємства Георгія Кунєва у 2001 р. була створена дослідницька група із колишніх працівників ЦЗЛ, яка разом із спеціалістами німецької фірми MESSO вивчала можливість застосування галіту Домбровського карєру як сировини для виробництва хлору і каустичної соди. Досліди і промислові випробування у квітні 2001 р. дали позитивні результати. Однак контакт галітової руди із каїнітовою, які у травні були складовані в одному приміщенні, звели нанівець подальші досліди внаслідок забруднення розсолу домішками магнію і калію.
   Одночасно ми мали можливість познайомитися з дослідницьким і науковим потенціалом фірми MESSO. Вражають результати їхньої діяльності, адже сьогодні в усьому світі працюють установки з очистки солей від домішок. А це засвідчує, що складні проблеми повинні вирішувати науковці академічного рівня, а також спеціалізовані фірми. Відомо, зокрема, що фірма "Kali und Salz" продукує просте добриво "Megnesia – Kainit" і рекомендує піддобрювати ним багаторічні трави. На початку минулого століття вироблений у Калуші сиромолотий каїніт мав багатший вміст магнію і сірки та добре збувався в сусідню Польщу. І це є свідченням того, що доцільно добувати і молоти каініт із рудника "Пійло". Майбутнє за сухим знешламненням калійної руди, як це здійснюється на калійних заводах Німеччини та Білорусії.
   Лише при державній підтримці, залученні солідних інвесторів можливо організувати виробництво безхлорних добрив – калімагу і калімагнезії. Вартий з цього приводу приклад ТОВ "Карпатнафтохім", яке в результаті проведеного міжнародного тендеру уклало договір з німецькою фірмою UНDE на будівництв виробництва хлору і каустичної соди мембранним методом, полівінілхлориду суспензійного.
   Тож, чи загрожує Калушу стебницька катастрофа? Поки що ні, адже виробники і науковці надають перевагу природній консервації кар'єру на 25-30 років. Тому головним завданням є сьогодні якомога швидше позбутися розсолів на хвостосховищі №2, які загрожують підприємствам "Вінісін", "Енія" і "Синтра". Необхідно терміново вжити конкретних заходів, які б припинили попадання засолених вод у водойми, зокрема і криниці, та їх поступове просування до ріки Лімниці.

    Зіновій Назаревич, колишній спеціаліст технічного відділу ВАТ "Оріана".

Найважливіші  проблеми Калуша – екологічні

   У цьому переконалися депутати Калуської міської ради, які минулого четверга разом з представниками ДП „Калійний завод” ВАТ „Оріана”, міського управління з надзвичайних ситуацій та журналістами побували у  найбільш небезпечних в техногенно-екологічному плані місцях нашого міста: Домбровському кар’єрі, хвостосховищах, ділянці, де захоронено гексахлорбензол, сміттєзвалищах.
   Усе побачене і почуте від фахівців буде оприлюднене на сесії міськради, яка відбудеться у понеділок, 24 березня.

       Наш кор.
       На знімку: депутати на дамбі хвостосховища №2.

Відновлення калійного заводу – це ілюзії, а село Кропивник насправді може опинитися під землею

   Проблема Калуша, пов’язана з екологічною ситуацією в зоні діяльності калійного заводу, може стати проблемою Європи. Сьогодні існує загроза самозатоплення Домбровського кар’єру та найбільше непокоїть надмірна кількість розсолів у хвостосховищі №2 (рівень перевищує проектну відмітку на 34 см, яке до того ж перебуває у аварійному стані. Це може спричинити руйнацію дамби і прорив розсолів, які потраплять у Дністер. Тому на нараді спеціалістів ДП „Калійний завод”, ДНДІ галургії, екологів за участю заступників голови ОДА та міського голови Калуша було прийнято рішення про скидання розсолів у рудник „Ново-Голинь”.
   На відміну від розсолів Домбровського кар’єру, якими сьогодні проводиться заповнення шахтних виробок рудника „Ново-Голинь” з концентрацією 286 грам/літр, концентрація розсолів хвостосховища №2 становить 150 грам/літр. Закачування неконцентрованих розсолів (тобто до 300 грам/літр) спричинить розмивання стінок між камерами (целяками), а це вже загрожує провалами поверхні землі, на якій розташовані села Кропивник та Сівка Калуська.
   По цій території протікають річки Кропивник та Сівка, води яких без будь-яких солей можуть потрапити у шахтні виробки. У результаті цього ж може зникнути вода у криницях всього села, де станеться провал землі.
   Закачування розсолів з наполовину меншою концентрацією від проектної у рудник „Ново-Голинь” не можна допустити у жодному разі. Мешканцям с. Кропивник навіть страшно подумати про провал під землею їхніх будинків, які споруджували, економлячи кошти з сімейного бюджету. Вдруге братись за будівництво житлових будинків та господарських споруд за сьогоднішніх реалій буде накладно навіть заможним людям.
   Так чомусь складається, що життєво важливі для нас питання вирішують без нас і якомога простіше та вигідніше для підприємства, не враховуючи того, що у селах теж люди живуть, які сподіваються на хороше майбутнє своїх дітей, внуків та правнуків. Чому на цю нараду не запросили хоча б сільських голів Кропивника та Сівки Калуської, не говорячи вже про сільських та районних депутатів? Переконаний, що мешканці с. Кропивник будуть боротися за те, щоб не допустити заповнення шахтних виробок під їхніми помешканнями розсолами вдвічі меншої  від допустимої  концентрації. Вони вже мають досвід відстоювання своїх інтересів, бо у 1991 році отримали перемогу, не допустивши на території села забору жовтої глини для будівництва СП „Вінісін”, розміщення загальноміського смітника. На тій території, що мала стати сміттєзвалищем міста та всього району, мешканці Кропивника тепер відпочивають на озері, яке самі ж впорядкували.
   Мені можуть дорікнути, що, мовляв, якщо щось заперечуєш, то пропонуй вихід із ситуації. Отож, для того, аби вирішити питання, пов’язані з небезпечною екологічною ситуацією на хвостосховищі №2 та Домбровським кар’єром, необхідно насамперед позбутися ілюзій щодо відновлення виробничої діяльності ДП „Калійний завод”. Цими ілюзіями можуть жити тільки керівні працівники заводу, які хочуть отримувати зарплату, сподіваючись на мільярдні надходження коштів з Державного бюджету. Але очікувати фантастичних сум з боку держави для вирішення проблем одного тільки Калуша – це, як на мене, марна справа. Адже в Україні існує маса інших соціальних проблем. Хто ще сподівається на відновлення виробництва калійних добрив, то нехай пройдеться сульфатною фабрикою і зробить відповідні висновки.
   Щодо хвостосховища №2, то я пропоную відновити старе русло річки Кропивник, яке проходить між ним та хвостосховищем № 1, і "засифонити" у річку, що живиться з близько 12 джерел, розсоли із хвостосховища №2 трубою малого діаметру, попередньо подбавши про розбавлення їх у воді до дозволеної екологічної норми  – 1 грам/літр води. Через кілька років такого розбавлення у хвостосховищі № 2 залишиться тільки тверда фракція і його потрібно буде лише рекультивувати. Для відновлення старого русла річки Кропивник необхідно перекопати недобудовані дамби хвостосховища №3 у двох місцях, отримавши на це дозвіл у Кабміні. А звернутися до уряду за таким дозволом мала би Калуська міська рада, на території якої й розміщені недобудовані дамби.
   Ні для кого не є секретом те, що вже багато років на хвостосховищі №2 існує небезпека переливу розсолів, проте, незважаючи на сильні сезонні повені та танення снігів, цього ще наразі не сталося. А не сталося, на моє переконання, тільки тому, що ДП „Калійний завод” скидає розсоли через насосну, розміщену за недобудованою дамбою, в річку Кропивник трубою великого діаметру. Для Кропивника відновлення старого русла річки гарантує стік дощових опадів при можливому обвалі тунелю, яким відводиться вода у річку Сівку.
   Що ж до Домбровського кар’єру, то для того, щоб не допустити засолення водоносного горизонту, необхідно ізолювати схили та дно кар’єру шаром глини товщиною 1-1,5 м (для унеможливлення контакту дощових опадів з соляними рудами). Одночасно слід проводити викачування розсолів з кар’єру у проміжні резервуари, з яких розсоли проектної концентрації самопливом потрапляють у шахтні виробітки рудника „Ново-Голинь”.
   Для планування вертикальних стінок кар’єру можна використати шахтну скреперну лебідку з ковшем. Її треба прикріпити внизу до одного бульдозера на відповідних кронштейнах, а зверху розмістити другий бульдозер з блочком скреперної лебідки. Таким чином слід спланувати береги кар’єру із двома бульдозерами і скреперною лебідкою довкола периметра до схилу, по якому в подальшому зможе горнути грунт той же бульдозер. Грунт для ізоляції можна забирати з недобудованих дамб, які вже нікому непотрібні. У результаті таких дій можна облаштувати для відпочинку калушан прекрасне прісне озеро. Воно ніякої загрози для рік Сівка та Дністер, як і для водоносного горизонту, не становитиме. Зайва вода від дощових опадів зможе без будь-яких затрат електроенергії і коштів перетікати у Сівку.
   Звісно, певні кошти для реалізації моїх пропозицій потрібні, але перспектива намічається чудова: буде робота для водіїв автомобілів, бульдозеристів, машиністів-екскаваторів цього ж заводу впродовж кількох років. Вкладання державою грошей у такі заходи буде не марним і призведе до стабільної екологічної ситуації в м. Калуші та навколишніх селах.
   Депутати проголосували за те, щоб на засіданнях депутатських комісій обговорити усі пропозиції і на чергове засідання сесії міськради винести проект рішення щодо перегляду розміру орендної плати за землю в м. Калуші у бік його зменшення.

       Любомир Бреславський, депутат районної ради.

Нові розміри орендної плати за землю – зашморг для підприємств.

   Суттєво збільшити надходження до міського бюджету за рахунок орендної плати за земельні ділянки загорілася бажанням влада міста Калуша. Неймовірний апетит у міських чиновників до того, щоб викачати з фізичних і юридичних осіб якомога більше грошей, враз з’явився ще наприкінці минулого року, коли управління економічного розвитку міста в газеті „Дзвони Підгір’я” оприлюднило схвалений міським головою Ігорем Насаликом проект рішення міськради „Про затвердження коефіцієнтів нарахування плати за оренду землі в м. Калуші”. З цього приводу навіть була спроба організувати громадські слухання, але вони так і не відбулися. Натомість вже на першій сесії міськради в новому 2008 році попереднє її рішення від 19.09. 2002 року „Про затвердження коефіцієнтів нарахування плати за оренду землі”, які були більш-менш прийнятні для підприємств і підприємців, втратило чинність. Депутати, керуючись Законом „Про державний бюджет України на 2008 р.”, більшістю голосів затвердили нові розміри орендної плати за землю в м. Калуші, збільшивши їх порівняно з донедавна діючими в середньому в 2,5 раза.
   Відповідно до прийнятого ними рішення, розмір річної орендної плати за земельні ділянки для фізичних і юридичних осіб встановлюватиметься при укладанні нових договорів оренди, виходячи з нормативної грошової оцінки цих земельних ділянок. Зокрема, за земельні ділянки під об’єктами виробництва і промисловості необхідно вже буде сплачувати орендну плату в розмірі 4 відсотків їх нормативної грошової оцінки. А для промислових підприємств, ефективній діяльності яких не сприяють непомірні ціни на енергоносії, сировину, матеріали, транспортні й митні послуги, високі податки і збори до різних бюджетів і фондів, інші об’єктивні причини, це неабиякий додатковий фінансовий тягар, витримати який і продовжувати свій подальший розвиток зможуть далеко не всі.
   На думку заступника начальника проектного відділу з землевпорядкування та генерального планування ТОВ „Карпатнафтохім” Ігоря Перегінця, збільшення в кілька разів розмірів орендної плати за землю – це зашморг для підприємств, і не тільки для них. Коментуючи прийняте з цього приводу на недавній сесії міськради рішення, Ігор Михайлович серед іншого згадав й історію з землею, на якій виросли корпуси Калуського хіміко-металургійного комбінату, але сьогодні розміщуються не лише об’єкти ЗАТ „ЛУКОР” і ТОВ „Карпатнафтохім”, а й інших діючих підприємств. Для кожного з них цивілізоване вирішення земельних питань і виважений підхід до встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки в доступних межах мають неабияке значення, бо працювати вітчизняним підприємствам в умовах постійного зростання цін на будь-що стає щораз важче.
   – При створенні Калуського хіміко-металургійного комбінату під його будівництво були відведені землі, що належали колгоспам довічно, – констатував Ігор Перегінець. – Наприкінці 1962 року і в березні 1963 року Калуська районна рада видала хімічному підприємству державні акти на постійне користування землею загальною площею 1634,6 га.  На той час користування землею було безоплатним і землі відводились ще й для подальшого розширення підприємства.
   Плату за користування землею було введено лише у 1992 році. Метою прийняття Закону України „Про плату за землю” було формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів. При використанні цих коштів на інші цілі застосовувались штрафні санкції, що вдвічі перевищували витрачені не за призначенням суми. Пізніше через занепад економіки України дію статей вищезгаданого закону, що стосувалися цільового витрачання плати за землю, почали щорічно призупиняти Законом України „Про Державний бюджет України”.
   Майже водночас зі створенням на базі нафтохімічних виробництв ВАТ „Оріана” закритого акціонерного товариства „ЛУКОР” було прийнято рішення сплачувати податок за користування земельними ділянками під нафтохімічними виробництвами, не очікуючи закінчення процесу переоформлення права користування землею. Враховуючи неплатоспроможність ВАТ „Оріана” і невеликий на той час розмір плати за землекористування ЗАТ „ЛУКОР” прийняло в користування земельні ділянки більшої площі, ніж потрібно було для виробничої діяльності. Зважаючи на це, а також на інші причини, сесія Калуської міської ради своїм рішенням від 28.11. 2002 року надала підприємству на 5 років земельні ділянки в оренду і, як виняток, встановила орендну плату на рівні земельного податку. Плата за землю обходилась ЗАТ „ЛУКОР” в 300 тис. грн. на рік. Але в травні 2005 року набула чинності постанова Верховної Ради України про затвердження межі міста Калуша і ЗАТ „ЛУКОР” вже почало платити за землю 300 тис. грн. не в рік, а в місяць. У березні 2007 року було затверджено відкориговану грошову нормативну оцінку земель міста і для підприємства плата за землю зросла до 600 тис. грн. в місяць. В листопаді 2007 року для „ЛУКОРу” закінчилась надана на 5 років  пільга, а, отже, після укладення нових договорів оренди плата за землю повинна складати для підприємства вже 900 тис. грн. в місяць або 11 млн. грн. в рік. Ця сума дорівнює 1,5% нормативної грошової оцінки землі. До речі, такий же відсоток встановлено і для промислових підприємств (крім виробництв алкогольних і прохолоджувальних напоїв) в Києві. Більшу орендну плату за землю (6% її нормативної грошової оцінки) в тому ж таки Києві встановлено лише для банківських установ. Але порівняйте площу земельної ділянки під банком і будь-яким промисловим підприємством, або порівняйте розмір нормативної оцінки 1 м2 землі в центрі Калуша (178 грн.) і під основною промисловою площадкою нашого підприємства (153 грн.). Різницю побачите неабияку. Для банків навіть більша орендна плата за землю – це копійки, а для промислових підприємств оренда землі обходиться в кругленьку суму. До того ж тепер для останніх Верховна Рада України підготувала новий неприємний сюрприз. Вона прийняла розроблений урядом Закон України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Зокрема, згідно з внесеними змінами до Закону України „Про оренду землі”, річна орендна плата за земельні ділянки не може бути меншою трикратного розміру земельного податку (тобто 3%) і перевищувати 12% її нормативної грошової оцінки (було від 1 до 10%). У містах право встановлювати розміри орендної плати за земельні ділянки надано органам місцевого самоврядування. Ним Калуська міськрада і скористалася, затвердивши нові розміри орендної плати за земельні ділянки в м. Калуші. Зокрема, для нашого та інших підприємств орендну плату збільшено до 4% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Але навіть якщо б її встановили на рівні 3%, зважаючи на стратегічну важливість підприємства для економіки міста, то це теж значний фінансовий тягар для нього за сьогоднішніх несприятливих економічних умов в Україні, в яких доводиться працювати не лише „ЛУКОРу” і „Карпатнафтохіму”.
   Через якийсь час можна буде вже більш конкретно говорити про правильність дій уряду та Калуської міськради. Та все ж я абсолютно впевнений в тому, що збільшуючи плату за землю в декілька разів, навряд чи хтось не знав, що не кожне підприємство або підприємець зможе її сплачувати. А хто задумувався, наскільки це відіб'ється на бюджеті кожного калушанина?
   Дуже не хотілося б, щоб земельна політика в місті стала подібною  на казку про золоту рибку. У розбитого корита може залишитись не бабця, а кілька тисяч працівників підприємств, їхні родини.
   Ще кілька років тому в Калуші, як на мене, були більш сприятливі умови для відкриття нових підприємств, створення додаткових робочих місць. Згадайте хоча б „Карпатсмоли”, „Карпатську кераміку”, „3 бетони”. А що тепер відкривається в місті? Відкриваються хіба що нові банки і аптеки.
   Шкода, що через нездорову інвестиційну політику не прийшов до Калуша австрійській інвестор, який мав намір створити потужне деревопереробне підприємство на невикористаній території ЗАТ „ЛУКОР”. Тепер він будує своє підприємство в смт. Брошневі. Є ще на території колишнього так званого хімзаводу і сьогодні вільні земельні ділянки, які не використовуються нафтохіміками і які могли б зацікавити інвесторів, зважаючи на уже наявну інфраструктуру. Але поки що таких пропозицій та ініціатив надходить мало. Чи не є це ще одним підтвердженням того, що, як мовиться в народі, не все добре у нашому домі?..

       Степан Василів.

Демографічна ситуація в місті покращилась

   Вервечка новорічно-різдвяних свят, зумовивши велику кількість вихідних, якоюсь мірою пригальмувала роботу підприємств, установ, організацій. Але хорошим винятком став Калуський відділ реєстрації актів цивільного стану. Тут в першій декаді січня спромоглися провести підрахунки щодо демографічної ситуації в місті за 2007 рік. Іншим позитивом стали обнадійливі результати такого аналізу.
   Так-от, що стосується реєстрації актових записів народжень, то їх в 2007 році побільшало – 774 ( в 2006 р. – 738, в 2005 р. – 715). Щодо смертності, то кількість померлих скоротилась: в 2007 р. – 672 (в 2006 р. – 694, в 2005 р. – 700).
   Як видно, з року в рік демографічна ситуація покращується.
   Радує ще й те, що, незважаючи на збільшення кількості укладених шлюбів: в 2007 р. – 715 (в 2006 р. – 653, в 2005 р. – 576), кількість розлучень не тільки не зросла, а й скоротилась. Так, в 2007 р. їх було зареєстровано 296 (в 2006 р. – 302, в 2005 р. – 286).
   До речі, в Калуському відділі РАЦС окремо підраховано, скільки було укладено шлюбів з іноземцями. Таких тут виявилось 18 (з громадянами США, Франції, Німеччини, Словаччини, Литви, Азербайджану та ін.). А найбільше – з представниками Російської Федерації.
   Щодо популярності імен, то найчастіше новонароджених називали Катеринами і Арсенами. Але не здають свої позиції й імена Софія та Владислав, які були модними у попередньому році.
   Повернулось до нас використовуване колись в Україні ім’я Гордій, хоча  в Калуші воно поки що рідкісне.

       Ілляна Олексій.